Жанна КОВАЛЮК, директорка Печеніжинської спеціальної школи, працює тут понад 25 років. Починала вчителькою початкових класів, була заступницею з виховної та навчальної роботи, а з 2016 року очолює заклад

Жанна КОВАЛЮК, директорка Печеніжинської спеціальної школи, працює тут понад 25 років. Починала вчителькою початкових класів, була заступницею з виховної та навчальної роботи, а з 2016 року очолює заклад.

 

«Коли питають, що змінилося, я завжди відповідаю: змінилися ми. Бо війна змінила всіх. Ми живемо в тиловій зоні, але маємо повітряні тривоги, батьків учнів, які загинули чи пропали безвісти, чоловіків і синів наших працівників, які воюють. Ми теж у темі», – каже директорка.

 

Школа активно долучається до зборів для армії. «У нас традиційним стало свято праці – щороку в травні. Проводимо його на подвір’ї, організовуємо ярмарок, аукціон, усі зібрані кошти передаємо волонтерам. Бо тим зборам нема кінця-краю».

 

На стінах школи – прапори, сувеніри з гільз, передані військовими. «Це вдячність і нагадування, що війна не десь там, вона тут, у наших серцях».

 

У школі навчаються 117 дітей при плановій потужності 120. Є діти внутрішньо переміщені. «Вони приїхали сюди, навчилися говорити по-печеніжинськи, ходять до церкви, на культурні заходи, волонтерять. Вони вже наші».

 

«Ми закриваємо базові потреби. Не розкошуємо, але діти мають усе необхідне. Минулого року нам виділили кошти на перекриття даху корпусу і гуртожитку. Це був мільйон гривень – солідна сума».

 

Директорка вдячна обласній раді та депутатам, які лобіюють питання школи. «Там, де є діти, нема межі. Бо діти – це завжди потреба».

 

У школі навчаються діти від 6 до 18 років. «Наші випускники отримують свідоцтво про закінчення школи. Хтось продовжує навчання у ліцеях чи училищах, хтось здобуває професійні навички».

 

Хлопці опановують столярну, будівельну, взуттєву справу та сільськогосподарську працю. Дівчата – швейну, будівельну справу, сільськогосподарську працю та килимарство. «Діти ремонтують взуття, шиють, доглядають за житлом і одягом. Ми вчимо їх тому, що мали б навчити вдома батьки».

 

«Один зі способів соціалізації – ми запрошуємо гостей до школи. На свято праці, на концерти. Щоб бачили: у нас навчаються живі діти. Вони особливі, але вони діти. Їм приємно, коли їм аплодують».

 

Дітей возять на зустрічі з підприємцями, у кінотеатри, на концерти. «Вони бачать, що треба вчитися, працювати, щоб щось мати».

 

У школі відбулася зустріч з поетом Богданом Томанчуком. «Я дякувала йому, що він вибрав саме наш заклад. Бо спеціальна освіта часто в опалі. Але ми добра, конкурентоспроможна школа».

 

«На жаль, закрили багато спеціальних шкіл: у Гвіздці, Яблунові, Солотвині, Перегінську. Наразі в області діють шість спеціальних шкіл. Наша школа і Рогатинська СШ – для дітей, які мають порушення інтелектуального розвитку. У Вигоді – спеціальна школа для дітей із вадами зору, у Калуші – для дітей із вадами слуху, у Черче – для дітей із фізичними вадами, у Івано-Франківську – для дітей із вадами мовлення. Ми маємо базу, маємо педагогів, які знають, як працювати з дітьми з інтелектуальними порушеннями. Надаємо якісні освітні послуги».

 

Жанна Ковалюк переконана: «Наша школа потрібна. Бо наші діти мають право на освіту, на соціалізацію, на життя. І ми робимо все, щоб вони це отримали».

 

Пані Жанна показала нам чистенькі класи, ошатну територію, познайомила з дітворою. Ми ще довго говорили про те, що тут не лише навчають дітей із особливими освітніми потребами жити й не здаватися. Школа перетворилася на осередок добра й взаємопідтримки, де виховують покоління, що знає ціну свободі та силі спільних дій. А це так важливо для нас усіх!