Згадуючи події 1979-1989 рр. пам'ятаємо ветеранів війни в Афганістані. Низько схиляємо голови перед пам'яттю солдатів і офіцерів, що віддали життя під час виконання військового обов'язку. Серед них воїн з Печеніжина Микола Козьменко, традиційно побратими вшанували його пам'ять

Народився Микола Козьменко у Карагандинській області. На заслання в Казахстан потрапив його батько, через те, що в листі до товариша намалював тризуб. Коли хлопчикові було 5 років, родичі взяли його з собою погостювати у рідних краях, оскільки повертатися в Україну назавжди не мали права. Миколці так сподобалося в мальовничому Печеніжині, що в день від'їзду він сховався в лісі. Довелося їхати батькам без дитини.

Хлопець жив у батькової сестри, тети Марії, вчився у Печеніжинській школі. Згодом мама забрала хлопця в тайгове селище Майзасі, там він закінчив 10 клас місцевої школи. Згодом сім'ї дозволили повертатися в рідні краї і вони довго не думаючи повертулися в Печеніжин. Поселилися у недобудованій дідовій хаті, Микола влаштувався на меблевий комбінат, мама - на цегельню, працювали, щоб завершити будівництво хати.

Молодий хлопець пройшов чимало випробувань в Афганістані. Найкраще свідчення цьому - його листи.

 

"З кожним днем менше і менше залишається до демобілізації. Останнім часом служба починає набридати. Від такого "хорошого" життя я вже забув, коли спав на ліжку з білим простирадлом. З тих пір як опинився в Афганістані, спимо як собаки, то в машині, то на машині, то їдемо чорт знає куди. Де зупинимося, там сидячи й відпочиваємо. Буває всяке. Вбивають, стріляють. Тепер командир взводу у відпустці і я виконую його обов'язки... Думками я давно вдома", - писав Микола рідним.

На жаль, додому він прибув у цинковому гробі.

 

Вічна пам'ять загиблому!

Біографія воїна взята з книги "Сини Коломийщини в афганській війні".