Сьогодні минає рік з дня загибелі воїна Любомира Карп’юка

З дитинства Любчик любив спорт, обожнював грати у футбол і після закінчення Княждвірської школи пішов вчитися в коледж фізичного виховання. Дуже любив ходити в гори з ночівлею в палатках, кататись на лижах.

 

До війни з дружиною жив у Івано-Франківську та працював промисловим альпіністом, це була його улюблена справа, яку не хотів міняти на щось інше. Був усміхненою та життєрадісною людиною, люблячим чоловіком, братом, сином та батьком донечки і такого довгоочікуваного маленького синочка, якого встиг побачити всього декілька разів.

Любив свою країну, мріяв про щасливу Україну тому і не зміг стояти осторонь та з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до лав територіальної оборони в Івано-Франківську, після чого став бійцем 81-ої бригади.

 

За час служби його відпустили додому всього 2 рази на два дні. Він приїхав на хрещення сина і пробувши декілька годин сказав, що мусить їхати. Мати Любомира каже, що в той день плакали всі, зі сльозами на очах Любчик пішов ніби відчуваючи, що це остання їхня зустріч.

 

6 листопада він зателефонував дружині, щоб привітати з Днем народження, спитав чи приїхали його рідні та попросив скинути відео синочка. А вже наступного ранку, 7 листопада 2022-го, він загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Білогорівка, що на Луганщині.

 

«Любчик був дуже добрим, вірним, порядний, щирим та сміливим. Ніколи не був скупим і нікому нічого не жалів, не відмовляв у допомозі. Мав загострене почуття справедливості, в нього все мало бути правильно, без обману, корупції, підлості. Про таких говорять - справжній чоловік. Ніколи не зможемо змиритись з його втратою», - говорить дружина Любомира.

 

Героєм він залишиться для всіх нас, для тих, хто знав його і для тих, хто не був знайомий особисто, але в своєму серці, в своїй пам'яті всі пронесуть щиру подяку та вічну славу воїну.