9 і 10 лютого 1951 року неподалік селища Печеніжин, на околиці села Рунгури, в урочищі "Петричєва" каральними органами радянського МГБ було викрито та знищено дві криївки

9 і 10 лютого 1951 року неподалік селища Печеніжин, на околиці села Рунгури, в урочищі "Петричєва" каральними органами радянського МГБ було викрито та знищено дві криївки.

Вранці 9 лютого місце операції було щільно обставлено чекістами з кулеметними гніздами і службовими собаками. Поки одні емгебісти шукали люк, інші пішли у село й почали ловити місцевих жителів та вести на місце операції. Хтось з цих людей і побачив злощасний відбиток сексота над люком криївки — їх заставили його відкопувати, бо боялися, що може бути секрет з вибухівкою. Секрету не було і коли вже добралися до люка, з підземелля пролунали постріли. Тоді начальник Печеніжинського РВ почав переговори із заблокованими. Переговори ні до чого не привели. Криївку підірвали толом і з неї дістали тіла п'яти убитих повстанців.

 

З настанням темноти розкопки припинили, а місце операції було заблоковане. Тіла повстанців зносили вниз до дороги, приблизно на те місце, де зараз встановлено хрест. Місцеві люди розповідають, каже друг Андрій, що запроданець коли прийшов опізнавати трупи, то вказав, що тут не всі і є ще одна криївка, у якій мали бути ще підпільники.

Наступного дня, 10 лютого, операцію було продовжено. Неподалік знищеного бункера емгебісти знайшли ще одну криївку. Її теж підірвали, бо повстанці чинили збройний опір і здаватися не мали наміру. З неї теж дістали тіла п'яти убитих повстанців.

 

Тіла загиблих — як у першій, так і в другій криївці були відвезені до Печеніжина у РВ, а потім забрані родиною Андрія Дувірака й похоронені на місцевому "старому" цвинтарі в ямі від вибуху бомби. На похованні зробили звичайний непоказний гріб з дубовим хрестом. Наприкінці сімдесятих років брати Андрія — Федір і Гнат зробили новий широкий гріб і встановили хрест з табличкою: "Тут спочивають Дувірак Андрій Васильович *1926 +1951 та Десять друзів, трагічно загинувших. Синам від матерів".

 

Не всі, хто перебував у цій легендарній криївці, загинули. Дмитро Семенишин "Пугач" мав дівчину Розалію Левкун, яка на свято Благовіщення, 7 квітня 1949 року, народила йому у цій криївці сина.

 

Криївку відновили у 2017 році, а на Покрову урочисто освятили. Того ж 2017 року, у жовтні, печеніжинські пластуни здійснили веломандрівку до криївки, щоб вшанувати пам'ять полеглих вояків УПА.

 

Через кілька років, у січні 2021 року разом із краєзнавцем, військово-історичним реконструктором, приятелем Пласту Andriy Matskiv пластуни провели ще одну краєзнавчу мандрівку. Друг Андрій, який з різних джерел збирав інформацію про загиблих у криївці, розповів нам про героїчну загибель у лютому 1951 року десяти патріотів, які залишилися вірними присязі.